Я подумала, що як знову
Ми зустрінемося раптово?
Ти потилицею повернешся
І не скажеш мені нічого?
Ну, а я просто йтиму поряд,
Не помітивши ані сліду
Від тіней твоїх кольорових,
А не як у всіх - чорно-білих.
Може щось, та примусить тихо
Проковтнути дихання збите,
Але я просто йтиму поряд,
І від слів моїх - ані сліду.
Через мить, прийдучи до тями,
Ти так головсно крикнеш строго:
"Хоч кажи мені не словами,
Та не смій пройти без нічого!"
Не пішла б я його обійняти,
Хоч як дуже цього хотіла.
Ти не вартий мого привітання,
Нам обом це все є несила.
* * *
А душа моя не здригнеться,
Бо будує вона із боєм
Жовтий пагорб, де там, на ньому,
Уміщатимуться лиш двоє.