Молоко свіже та парне, мати подає до столу,
в глечику, квітками-незабудками розмальованому
і кругленькі млинці, мов сонечка, в пахощах медових...
Гудуть джмелі та бджоли, а очі дивляться на дорогу.
Летять лелеками й спливають невпинно, життя літа,
десь її син заблукав у світах, у задимлених містах,
сльози горошинами по зморшкам, котяться додолу...
Де ж ти мій сину, соколику? Повернися ж бо додому!
Батько з вусами, курить люльку під білою хатою,
а донька, горлицею горнеться до рідної матері,
цілує в сивину та обіймає за плечі стару,
онуки, слухають бабусині розмови про давнину...
Кудахкають кури, з півнем ходять по двору й моріжку,
гребуться, купаються біля собачої будки в стіжку...
Пахне травами, мукає " Зорька"...Доїти йти пора,
вечір, день змінив. Отак кожного дня, тільки сина нема...
