Ти вже не плачеш,задихаючись від анаеробних спазмів,
Розламана, розчавлена,прим`ята підборами колючих голосів.
Пересиченість дихань,тягучість липких плеоназмів,
І проколоті скроні джерельних праістин батьків.
Переламані ребра казок, вірші в прозі зотлілі,
Колискових святих бездиханно –холодні повіки.
Солов`їна моя, скільки сил ще в твоєму тілі?
Лихоманить піснями,словами,не зцілюють ліки…
Калинова моя, де рубінові, стиглі намиста?
Вишиванки легенд розчиняються, мов силуети.
Де тепер твоїх кетягів ніжність пречиста?
Непритомна,розлита в картонні для соку пакети…
Закривавлена винами псевдодітей рідна ненько,
Забинтована стрічками волі,до щему вродлива…
Доторкаюсь медовим бальзамом до шрамів. Легенько…
Сонцесяйна, Єдиносвята і…Єдиноможлива!
