Світанок і сонця ласкавий промінь,
Тихенько вітер відкрив зіниці мої,
В думках з'являється знову спомин,
Про тебе й найкращі риси твої,
Здригаюсь, збиваючи краплі з травинок,
Засліплює сонце, зненацька тихенько чхнув,
І образ, що стоїть у морі з перлинок,
Зникає, тоді коли я лиш моргнув,
Засмучений, стараюсь його пригадати,
Всі риси і світле волосся в пітьмі,
Все думаю, що готовий віддати,
Щоб стали реальними мрії мої.
Буденна вулиця, усюди хаос і гамір,
Я йду блукаючи в своїх думках,
Хтось гляне й замислить поганий намір,
Мені всеодно, відчув тепло у руках,
Поглянув й побачив красиву долоню,
Хвилююсь, стаю незграбний, як слон,
Я бачу той образ, їй сонце світить у скроню,
На думці одне - "Невже це був не сон?"
ID:
350523
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.07.2012 15:01:26
© дата внесення змiн: 13.03.2016 14:24:31
автор: Олійник Ярослав (Sarab)
Вкажіть причину вашої скарги
|
