Посилає якось Ганька
Чоловіка Василя:
– Відведи козу до цапа‚
Що в Миколи коваля.
Ось десятка. Та ж дивися‚
Щоб усе було як слід!
А дорога до Миколи
Повз чайну. Василь услід
За козою чимчикує,
А з чайної вже луна:
– Завертай сюди‚ друзяко!
Він козу до паркана́
Притинає і десятку
Пропиває в бісів крик.
Повертається додому,
Ганьці: – Все в порядку... гик!
Кілька днів минає. Знову
Кличе Ганька Василя:
– Щось не те воно з козою –
Знов веди до коваля!
Тут пояснювати зайве‚
Що до цапа знов коза
Не дійшла і від чайної
Повернулася назад.
Так не раз вона ходила
З Василем (хоч не пила)
До чайної поки‚ бідна‚
Богу дух не віддала!
Плаче Ганька за козою...
Тут приносить чорт куму:
– А чого це‚ – каже‚– кумо‚
У чайній‚ я не пойму‚
Кум Василь співа‚ гуляє
Із п’яницями всіма‚
А коза біля паркану
Бідна мекає сама?
Те не раз я помічала!
Все‚ – Василь зітха‚ – капкан!
Тут таке розпочалося:
Ураган‚ тайфун‚ вулкан!
– Ти п’яниця‚ бовдур‚ ледар! –
Гнівна жінка аж пашить. −
Як мені‚ нещасній‚ бути?
З ким мені на світі жить!?
Йди з очей‚ гіркий п’яндило!
Остобісів ти мені!
Й навіть спати постелила
Василю на тапчані.
Так минає тиждень‚ другий...
Спить Василь „у вигнанні”,
Коли чує – кличе Ганька:
– Йди‚ бо холодно мені...
– Що‚ – питається спросоння‚ –
Вже минулася гроза?
– А ти хтів щоби умерла
Теж і я‚ як та коза?!
