Весняної ночі, напевно в вівторок...
Їй – трішки за тридцять, йому – десь під сорок...
У ніч майже теплу і майже звичайну,
Закохані люди ділилися сяйвом.
В будинку навпроти, в кімнаті зі світлом,
Самотній, не бритий – закінчив півлітру.
Залишивши геть, сподівання останні,
Він щастя шукав у гранчастім стакані.
В сім’ї, десь за три чи чотири квартали,
Вечеряли, скромно, і крихти збирали.
Дванадцять, це дуже велика родина!
Надія – на маму і старшого сина...
В нічному, на першому поверсі, клубі,
Пузатий, що років п’ятнадцять у шлюбі,
Тримаючи дівчинку нижче спідниці,
Програв тридцять тисяч, за вечір... Дрібниці.
Сучасність – об’ємне насичене коло,
Шукаючи правди, не знайдеш ніколи...
Є світло, є темрява. Гріх, або сповідь...
А кожен – шукає своє... І знаходить.
Однозначно - в обране. Є вірші, що вломлюються в свідомість, є такі, що шукають обхідних якихось шляхів. А є такі - що просто заходять у серце, як там жили. Цей - такий!
Віктор Нагорний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00