З тобою ми давно не разом,
Почав потроху забувати,
Все те, що нас колись єднало,
І враз потрапило за грати.
Писав вірші собі на «мило»,
В інеті відкривав сторінки,
Аж раптом на екрані сплило,
Нове фото – «чужої» жінки.
Дивлюсь в твої чудові очі,
І в грудях не хватає кисню,
Вони мов сяйво серед ночі,
Палають, як весною листя.
А я затамувавши подих,
Думок втрачаю невагомість,
І серце з цокотом по сходах,
Летить у повну невідомість.
Всі почуття нараз зніміли,
Жорсткими стали мов крижини,
Мені давно вже зрозуміло,
Що ти тепер чужа дружина.
А ти щаслива, я це бачу,
І знаю: що фото для мене,
Жорстокість? Думаєш заплачу?
Що переріжу собі вени?
Ні люба, все перегоріло,
Кохання втрачено назавжди,
Життя йому зламало крила,
Все це і є – життєва правда.
Вернути щастя неможливо,
Коли згоріли почуття,
Закрив сторінку, будь щаслива,
У нас тепер своє життя.
У нас тепер своє життя,
І все давно перегоріло.
Померли старі почуття,
Кохання жити не посміло.
Бо невзаємне не живе,
Лиш світом бродить,опадає.
Ось так-кохання це мине,
Бо невзаємне пропадає.
SAKHO відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, можна було б і так закінчити. Але що написано, то вже написано. Дякую.