Над полями заяскріло
Ночі зоряне рядно.
Під ногами , знай, скрипіло
Срібноткане полотно.
Лісосмуга... Залізниця...
Вітер виє між дерев...
І йому чогось не спиться,
І його нудьга бере.
Раптом, чую, щось вплелося
В монотонний вітру спів.
Ніби вчулося, здалося,
Що гучніше хтось завив!
Я здригнувся, озирнувся -
Скрижаніла в жилах кров.
Дару мови враз позбувся,
Страх бридкий мене зборов...
І нехай не вірять люди,
Але я скажу, як є:
Трьом песиголовцям лютим
Голод злості додає.
Псячі морди, ікла білі
І, як водиться, хвости...
Ще й на двох ходити вміли,
Так як люди - я, чи ти!
Хижий сміх пащек зубатих
Під жовтавий блиск очей.
О, тепер я буду знати,
Як бродить в пітьмі ночей!
Розпач, страх, глуха безвихідь
Душу враз оповили,
А вгорі лиш зорі тихі
Тому свідками були...
Я востаннє озирнувся -
Приверзеться ж чортівня! -
Сам до себе усміхнувся:
Трьох кущів злякався я!!!
...я колись тАк тіні власної перелякалася!о-о-о... при чому, тікали ми з нею (тінню), перелякані, -- разом... ...
вірш майстерно відточений, закомпанований, нарисований...
"Ночі зоряне рядно".
а ви впевнені, що ото були таки кущі?..
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00