Життя....Да що ж воно таке?Невже це і справді є наші повсякденні суєти,справи,здобуття слави,визнання,грошей,великих маєтків,поважності у цьому світі,кар*єра...Невже людині подобається бути за певним чітко визначеним порядком у суспільстві: народитися,навчитися робити кроки по землі,сказати перше слово-і дай Бог,щоб воно і надалі залишалось "мама".Адже це найрідніша кровинка...Ця жінка носила тебе у собі...Ти був її частинкою...Так поки маєш можливість будь коло неї,приділяй їй щодня декілька хвилин обіймів і теплі буденні розмови...Не намагайся криком і з нервами доказати що вона не права...Не змушуй її нервуватися...Ну й нехай мама не погоджується з тобою,проти того чи іншого твого вчинку...Нехай...Ніколи не роби їй на зло...Люби,цінуй і не поспішай втекти із материнського гніздечка...Колись тобі по-справжньому не буде її вистачати...А тоді справді стає боляче...І виниш не її,а себе...І тільки себе...Але для чого,якщо можна просто контролювати свої думки,фрази і бурний вияв емоції...Мама стерпить все...Але чи це варто її сліз....
Ах...Так....після того ми дуже поспішаємо до школи,набувати знань...Після чого більшість думають"та ну його,хочу вже стати дорослим,закінчити школу,університет,зробити кар*єру і створити власну сім*ю"...Так ось тут..саме не цьому етапі ,на дорослій сходинці життя людину чекає найбільше розчарувань,болі і бажання знову повернутися у дитинство...Адже бути дорослим це означає думати не лише про себе,але про дітей,батьків,одним словом про родину свою...Дорослішаєш - і без 100 грам вже свято -не свято.Ти вже не радієш подарункам під ялинкою.Ти просто повинен бути сталевим,з хорошим,міцним стержнем який не повинен зламатися....ні у якому разі.В цей період ти все частіше втрачаєш близьких.Так.Людям властиво помирати.І тому ми повинні жити так щоб можна було спокійно відійти на той,інший світ...Щоб нашим дітям не було соромно за наші вчинки,і не приходилося за них відповідати...
Так от про життя...
Невже це просто вибудова свого статусу на землі,гірляндоподібне пазлування картинки себе самого...Життя дається один раз.А ми...Ми вправі або жити для матеріального блага,або для духовного...Можем проявляти милосердя,можем пропонувати всім допомогу і не відмовляти коли її просять,можем підтримувати мовчки і думках і тихенько щоб ніхто не знав заплакувати чуже горе...
А можемо просто жити в кайф для себе коханого.Не перейматися чужим горем.Для чого псувати собі нерви.Я б це навіть назвала крайньохатівським синдромом.
Та зрештою.Кому як комфортніше,той так і відбуває свій "строк" на землі.
Головне-бережіть близьких.Їх не замінить ніхто. японських роботів не придумали для заміни людей.
Ніколи не знаєш чи побачиш людину ще раз.Варто казати людині приємні і добрі слова якщо вона тобі дорога.
Людина справиться зі всім якщо вона не сама.Тому не треба відштовхувати їх.Тримайте разом.
Любіться.Не сваріться.Обніміться.Попросіть прощення за все.Забудьте все погане.Хороше збережіть назавжди у пам*яті...пронесіть все вартісне у Новий Рік...
Живіть людяно.І не буде про що шкодувати.
З Новим Роком.
31.12.2011 р ; 23 год 42 хв
