У господаря Миколи жив маленький кіт Маркіз.
Розбишака, непослуха, куди хтів туди і ліз.
А минулої неділі взяв Микола собача,
Хай Господар буде в домі і щоб котик не скучав.
Коли випустив у хаті, подружились кіт і пес.
Песик став господар в домі і Маркіз немов воскрес.
Цілі дні вони у парі від схід сонця й до зорі.
Спільні є у них забави, що влаштовують в дворі.
Один раз Маркіз на дворі сіре мишеня зловив,
А Господар, як господар ту малечу захистив:
Відпустив маленьку мишку, вперше гаркнув на кота:
«Ще маленька, щоби з’їсти, хай ще здобич підроста».
Зрозумів Маркіз… Господар в господарці знає толк,
Він лизнув його за носик, відійшов і враз замовк.
Поговірка, що в народі, тут вона втрачає зміст:
Вони стали справжні друзі, наш Господар і Маркіз.
чи відпущеній тій мишці і микола радий був - я запитувать не стану, бо й микола вже забув 
