- Надівши чорну вуаль,
по вулиці легко ідеш.
Як завжди знаходишся в парку,
куриш цигарку
і в землю плюєш.
Цілуєш жадібно каву...
і все-таки тебе давить жаль,
вбираєш із неї тепло,...
- Престань читати мораль,
що було, те БУЛО.
Я дякую за його щире тепло.
- Та хіба воно гріло?
- На відміну від тебе ПЕКЛО!
Ти даєш мені лише тіло.
- Подумаєш..!він давав лиш бабло.
Хіба краще воно?!
- Не треба мені ні того, ні того!
І не треба було!..- все х...(то) зна що.
Я з ним тридцять літ прожила
і що?
А в дитинстві я ще ворожила
чи буде в мене любов...
пізніше кров постіль змочила...
вип\'ю я краще вино.
Я йому діточок народила
і життя досить смачно ішло..
та чому в кожній жінці живе скотина?
ще й тебе в це життя привело?
Так! Мене давить жаль,
бо з тридцяти літ двадцять брехала.
Так. Я його не кохала,
але він був добрий до мене,
а я блядувала.
