Метелики під моїми ногами,
Ластівки в моїй голові.
Крадуся помірними словами -
Не бійтеся, пташата голосні.
Глибоке, безкрайньо щире небо,
Не страшно утонуть в тобі;
Насправді, я в тобі – амеба,
Як хочеш забирай собі.
Проміння лагідне лоскоче спину
Так, ніби підганя вперед.
Розплутавши життєву павутину,
Солоной гіркоти напилась вщерть.
Тепер іду і руки, як вітрила,
Розкинула, мов хочу обійнять
Всю землю й небо, що мені відкрили -
Свободу-волю не годиться віддавать.
