моє "люблю" для тебе вітру звуки.
І моє серце для тебе лише предмет.
Лиш чорно-білий, не багатогранний,
застиглий у просторі канцонет.
Моє "терплю" не значило нічого
лиш для того, ким вся душа й жила.
І воно знало тої тиші мову,
хоч вірило, що гірше не бува.
Моє "вернись" звучала надто сумно.
Так безнадійно, відчайдушно я
покірною була слугою дружби.
Тепер же спокій у собі знайшла.
Моє "іди" було все ж дуже грубим.
Моє "забудь" давало гіркоту.
Моє "не озирайся" повернуло,
а "не вагайся" зрадило саму.
Так, боляче і прикро, справді, так.
Так, мрію я про інше, і вуста
сказали все обманом, правда та
не варта мук, які пережила.
