Усі ми люди,усі
живі.
Але живем на
радість лиш собі.
Не думаєм,про
тих хто
навкруги.
Про те,що в нас є
друзі,вороги.
І в них на нас є
різні плани .
Ось друзі-це
ті,що завжди з
нами.
Й розрадять і
слово добре
скажуть .
А іноді і шлях до
істини покажуть.
А вороги,ось хто
вони такі?
Й чому при
зустрічі обличчя
їх сумні .
Чому і ми їм не
радієм .?
І у слова їхні не
вірим .?
Чому не хочемо
їх чути ?
Й не тиснемо при
зустрічі їм руки ?
Не допоможем
ворогу в біді .
А крутим в голові
слова оці .
Цю ворожнечу
почав не я .
Хоча не
ворожнеча це,а
вже війна.
Війна без
слів ,без сліз,без
почуттів.
І нам здається:я
того не хотів.
Не я почав війну
в собі .
І не мені
закінчувать її.
Отак живем й
отак помрем .
Та злагоди,на
жаль,ми не
дійдем.
А через,що? Чія
ось це провина?
Чи інша є якась
причина ?
Через яку
воюємо щодня.
І не цінуємо своє
й чуже життя .
Причина є! У нас
вона живе.
І день у день все
більшою стає .
Це гордість
наша ,вона нами
керує.
І не кричи,не
плач цього вона
не чує .
Благаннями й
слізьми її не
подолати .
Нам треба просто
жити ,вірити і
знати.
Ми всі однакові і
можем
помилятись .
І треба на
помилках нам
навчатись .
Цей світ,і я ,і ти у
нім не сон.
Тож слухай
серце й живи з
ним в унісон .
