Твої слова не значили нічого,
і в пустоті не сіяли вогню.
Вони летіли з уст чарівних знову,
та напророчили щасливу самоту.
Вони кохали патко та згоріли,
перепалили лагідно зорю.
Вони звучали все ж безмежно мрійно,
але вертались у глуху пітьму.
Вони не бУли ясним сонцем зранку,
але будили незрівнянну ту,
котра їх слухала й здавалося безмежно
закохана була у простоту.
Твої слова не мали тої сили,
що за собою манила,вела.
Вони звучали ну,а потім стихли,
мов перехожа невловима мла.
І я їх слухала...Уважно,може довго,
шукала нотку невловиму ту,
що проб'є гору,яка стала комом,
завадила сказати як люблю.
