Покинути писать вірші,
перетерпіти свою долю,
перекричати душу болю,
перехрипіти біль душі
й піти, за вітром, в ніч громОву
на Суд.
На Божий.
На розмову:
"Помилуй, Боже, бо грішив!
Грішив -
так сталось...
Ось, згадалось,
на схилі літ, що у душі,
як при дорозі спориші,
живуть не стоптані надії.
Не постарілі - молодії.
Та час їм вийщов -
не зрости...
Прости...
Як зможеш, то прости."
