Вважаєш мене своєю?
Не маєш про шо спитати..
І поміж небом з землею
годинник нам творить грати.
Ввижаєш мені провину..,
Та я вже навчилась жити
Я вже не бажаю згинуть,
коли чиїсь поруч діти.
І, ранком, коли без тебе
холоне самотнє ліжко,
Я не розмовляю з небом, -
я сплю. Наче дика кішка
Згорнувши собі в обійми
Свою напівмертву здобич
й занурюю ікли в гідність,
щоб запам'ятати довше...
З'являєшся десь під вечір
на зламаних крилах любові.
Рахуєш години до втечі
й хизуєшся краплями крові,
що ще на губах лишились..
І дивишся знову хиже.
Бажаєш, щоб я змінилась,
коли ті краплини злижеш?
Вважаєш мене своєю?
Та я вже не та і годі.
Я десь поза небом й землею,
Куди вже ніхто не ходить.
смієшся.. ти досі вмієш?
Чи то мені так байдуже..
Чи ти ще не розумієш -
мені вже ніяк не одужать.. ...
Та ти шось шукаєш і досі..
А може ти сам загубився..
Давно вже минула осінь,
то чом ти у ній не лишився..
Та.. знаю, до чого линеш.
тобі не потрібні діти.
без свіжої крові - згинеш,
а сам ти не в змозі вбити.
16.12.10
я теперь думаю, правильно ли я тебя поняла?
