О, так! Спади шаленством до тремтливих п’ят,
Лоскочучи лиш подихом ванільних небосхилів,
Торкаючись неторканих ніким іще принад,
Відчувши щось в лету на гребні стомленої хвилі.
Прийди, немов той дим, що розганяє злий мороз,
Розтань жарким вогнем, а потім вмить в мені замерзни.
Нехай не солод ти: всього отрута, - купор́ос,
І хай ти зими злі, а не чекані мною весни.
О, ні! Хай далі дощ паде краплинками з чола:
Мені без рук твоїх міцних, мабуть, уже й не жити.
Прийди, немов, вбиваюча підступністю, імла,
Щоб непокірливу мене дощем шаленства покорити.
в самом этом - ничего смешного,
но словесное выражение вызывает улыбку (тем более, что слова не заезжены, не приевшиеся ты нашла от того интересно читать твои стихи - что-нибудь изюмистое почти всегда можно найти )
* как-то "разговорила" меня на похвалу
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую. Мені приємно, що ви знаходите в мені якісь цікавинки
)
