Десь плакав дощ
У тиші темноокій.
І ти також
Втираєш мокрі щоки.
Десь була ніч
Із присмаком розлуки.
Стоїш, мовчиш,
Ковтаєш теплі звуки.
Десь лився біль,
Отруєний коханням.
Поплач собі,
Уперше і востаннє.
Десь пахли сни,
Розвіяні за вітром.
Помри, засни,
Рушай у вічне літо!
Десь падав сніг,
З відтінком голубого.
Сльозу - мені,
Тобі, нажаль, нічого.
А я також
Жива і хочу жити!
Десь плакав дощ,
Щоб більше не любити...
Нежданий дощ
Сміявся, а чи плакав.
І я також
Його читала Знаки.
Холодний сніг
Мені він напророчив.
На душу ліг,
неначе потороча.
А я жива
І буду Світлом жити,
аби жнива
достойною зустріти...
