З сім'єю уже зранку
Ідемо ми до парку
Покласти квіти до Кургану
І привітати Ветеранів,
Вклонитися у ноги
У свято Перемоги!
Та вже злітають роки ті
І мама вже не може йти,
Бо ноги вже не носять,
Але щороку просить
В парк "Перемоги" нас піти
Й дань Пам'яті віддати!
А потім вже усім разом
Присісти за одним столом,
Згадать всіх тих, кого нема,
Кого забрала в нас Війна:
У мене діда, в мами - тата,
Усіх ми мусим пам'ятати!
Від мами чули не одну
Уже ми згадку про війну
І майже - вже щоразу
Одну й ту саму фразу:
"Аби лиш не було Війни!
Всі інші страхи не страшні."
Біжить сльоза, тремтять вуста,
Така згорьована й проста,
І хочеться мені в цю мить
Їй - рідній небо прихилить!
Бодай забула на хвилину,
Оту страшну, сумну годину:
Наругу, біль, утрати й холод,
Післявоєнний лихий голод.
Вже бідній скільки їй дісталось -
Війна крізь серце проросла,
Й навіки там зосталась!
Торкаюсь сивого чола,
Цілую ніжно руки,
Аби була, аби жила,
На радість нам і внукам!
Вклоняємося ми до ніг
Всім нашим Ветеранам!
Давайте, вклонимось до ніг
І нашим Мамам !!!
Із святом! 