Усіма зраджене дитя
сидить в кутку незримо.
Воно боїться забуття,
та вже забуте всіми.
Дитя мовчить та тихо плаче
не заспокоєне ніким.
Навколо білий світ неначе
змарнів для нього, став пустим.
Схопивши ручками коліна,
дитя тремтить в ночі німій.
Навколо тільки голі стіни,
над ним безсмертний місяць злий.
Дитятко миле та прерасне,
та вмре воно від самоти,
від зради вмре воно завчасно,
та перейде в край пустоти.
І не згадає те дитятко
ніколи жодная душа.
змарніло світле янголятко,
й жорстокий світ цей залиша.
