Крали щастя по крихтах,
і цього іншим не поясниш —
як трояндовий трунок
або поцілунок найперший,
як ставав оксамовитовий ранок
чи день металевим,
як замріяний світ, що закоханий був,
мов Нарцис, у відбиток свій власний,
так зненавидів його, що геть почорнів,
цей портрет,
збожеволів та розреготався,
і вихлюпнувся, наче кит,
на спаплюжений берег,
бо дальше вже просто не зміг.
Ну а ти, ти залишився
заніміти і знати: пояснень катма,
виправдань без любові
немає й не буде,
ліпше в шапці дирявій
блукати
по берегу моря,
відмовляючись від біографій,
жбурляючи мушлі назад...
14.08.2024.
