Заплети мене в кокон своєї любові
І знеболюй теплом цю тривогу в мені
Всі думки, що важливі і першочергові
Загубили мій спокій в гучній метушні.
Заплети мене в світло закривши від світу,
Заплети у проміння, що не обпече,
Хай коротшає тінь, щастя мчить до зеніту,
Покладу свої мрії тобі на плече.
Зникне ночі пітьма, взявши стах наостанок,
Змиє бруд в голові, щоб весь галас цей змовк.
І метелик, розправивши крила, на ранок
Візерунком уллється у спрядений шовк.
