Просто свідомість судомить від втоми.
Хто ми? Я знову питаюся: "Хто ми?".
Щось ірреальне в собі осягнути,
гнути своє, скреготіти та гнути.
Тиша буває солодка й болюча.
Лезо торкнеться щоки? Хай колюча
тільки щоб дихання ніжило шкіру...
Щось нечітке, чи детальне надміру.
Щось незавершене й не розпочате.
Ще не розбитим є те, що щербате.
Що не відмерло є й досі відчутним,
Знову теплішає стовпчиком ртутним.
Хто ми? І далі питаюся: "хто ми?"
Втома болить, в неї різні симптоми...
Гарно! 
