Я стала спогадом, який у пам'яті навіки оселився,
Бажанням нездійсненним у житті.
Я стала маревом, щоб з впевненістю знав, що помилився,
Мене зустрівши на своїм путі...
Серденько краяла я поглядом звабливим,
Вустами промовляла болісні слова,
І тихим голосом, таким тужливим,
Торкнулась я душі Твоєї дна...
Я обпекла вогнем ще незаживші рани,
І сіллю посипала їх крізь сміх!
Зі мною радісним життя Твоє не стало,
Я - Твоя мука, Твій одвічний біль...! (с)
