Манівці на свідомому полі –
Вічний пошук і вічний тупик,
Де все чомусь не в Божій є волі
І квітник цей земний у смітник…
О душа, що для радості збУлась,
Лиш у сні пам’ять має злітань?
Скіль в одній за життя було вулиць,
Для другої одна, всіх світань?
Ти прости, що панує безладність,
Отче наш, світ для щастя творив;
Не змогли зберегти ми крилатість,
Крихта мрії ще десь майорить…
Найсвятіше у серці, у кожнім
Збереглося і дзвоном дзвенить –
За життя все скажи, подорожній,
Тим хто поряд був кожную мить.
15.03.2023р.
