Неначе дрова у вогні,
Горить палке життя в мені,
У тілі, в серденьку горить
І у душі. Горить щомить
Єдинеє моє життя
Крізь думи і крізь почуття,
Які навколишній цей світ
Народжує в мені. Мов цвіт,
Немов весняний перший цвіт,
Вже майже три десятки літ
Життя квітує у мені
У темні ночі, світлі дні,
Коли дощить, коли сніжить
Чи то коли пала, блищить
При літній і жаркій порі
Яскраве сонце угорі…
Мене, мов друга, обійма
Життя, якому бо й нема
Ціни, адже воно одне.
Не вчую, як воно й мине.
Адже неначе ті зірки,
Дні гаснуть, місяці й роки,
Яким немає вороття
Назад, в колишнєє життя.
Тому поки життя цвіте,
Його слід цінувать за те,
Що нам дає, що нам несе
Воно, бо ж скінчиться усе
Колись життя в неждану мить,
Коли, мов свічка, догорить.
Євген Ковальчук, 31. 03. 2020