Це не бруд під ногами - це наша Земля,
Не калюжі це - глину омили дощі,
Тут назавжди змінилися наші життя
І на долях зросли міцні якорі
Тут просякнуті вогкістю шкіра та кров,
І однаково пахнуть радість і втома,
І ніколи не вистачить зв'язаних дров,
Щоб зігрітися так, як теплом свого дому
І каскадом у рідному небі не зорі,
І далеко яскравий святковий салют,
Із смертельного фосфору бачу узори,
Це вмивається горем рідний Бахмýт
Зворушливо. 
