Демоне, ну ж бо, приймай. Я чекаю.
Да́ток підношу розкішним врожаєм.
Листя подохле слугує вахтером,
Плоть обіймає нової Венери.
Кров у калюжі - Єлені Прекрасній
Стати судилось багряним причастям.
Чоботи мої намокли і очі -
Демон за жертвою йде неохоче.
Краплі шматовані валять із тверді,
Трупи чергові підношу роздерті.
Їхні фігури - немов хризантеми.
Чом не приймаєш, володарю темний?
Голос одвічний волає щомиті:
"Жертв я чекаю, що кров'ю умиті!
Холод, тумани... Завдання нетлінні:
Пазли-кістки відшукай же у тінях!"
Час депресивний між "до" і "опісля"
Демон зігріє наказом: "Розвійся."
Муки і крики - яснІ пекторалі -
Жертвам прикрасять їх шиї зів'ялі.
Горе-природа дрімоту відчула
І потонула в черлених намулах.
Снігу чекають озера і сквери,
Щоб приховати десятки померлих.
Тільки от потяг вбивати не в'яне,
Демон чекає подачок жаданих.
Цю - забракує, ту - прийме з бажанням.
Сіється мряка. Для когось остання.
