Як все жовтаво зацвіло
В терпкім промінні!
І літо віднесло тепло
В осінні тіні.
В ту пору погляди злились
В бурштині раю.
Цю осінь, де серця сплелись,
не відпускаю.
Мела листкова заметіль
У наші очі.
Тулились в спразі двоє тіл
В обіймах ночі.
Меди солодкі з вогких губ
В спразі спивали.
Й як розгорявся потік згуб
не помічали .
Хмурніло небо і дощі
Йшли прохолодні.
Зливались в пустоту слова,
Як ночі блудні.
І ми неждано розійшлись,
Не попрощавшись,
Мовчанню в гордій глухоті,
злісно піддавшись.
