Стоїш, Тарасе, дивишся згори,
Як москалі терзають Україну?
Як спалюють міста, сільські двори,
Лякають як, кожнісіньку дитину.
Стоїш, Тарасе? Ти ж усе це знав!
Із «Кобзара» благав розплющить очі,
Століттями кацапів проклинав,
Які ввірвалися до нас посеред ночі.
Стоїш, Тарасе, на своїй горі!
Поглянь на нас, які усі ми стали,
Не сидимо у хованці-норі,
Бо у нас крила вже повиростали.
Блакитно-жовті, наче прапори,
Могутні, сильні, як дніпрові хвилі,
Дивись на нас, пишайся ізгори,
Що наша велич в єдності і силі!
Гордись, Тарасе, бо змужніли вже,
Твої нещасні, нерозумні діти!
Молися, хай Господь нас береже,
Щоб виконати давні заповіти:
Рвемо кайдани, нищим ворогів,
Чужою кров’ю омиваєм волю,
Аби нащадкам в далину віків,
Надати право на щасливу долю.
09.03.2022
