Скільки слів піднімають у вись,
Скільки грають за нотами Долі.
А одне, лише, спалить колись
Партитуру в пустельному колі.
Жаль.
Не тільки на дворі зима
І не гріють прикольні багаття.
Хоч і наче ніколи нема
Там, де сіють прокляття.
Коли звик до пустельних очей
Із безодні дзеркального блиску.
До компанії тихих ночей
І до дат неправдивого списку.
Повернутись не всім журавлям,
Неспроможний журитися вирій.
Залишивши назавжди полям,
Може, Правди посіяні мрії.
