Навчи мене як звикнути до болю,
До зрад, прозрінь і сліз гірких розлук.
В Твою правицю довіряю долю.
Іду вперед! Не опустити б рук!..
Життя така вузесенька стежина.
Там терни чи пелюсточки троянд?
Яка мені обитель батьківщина?
І хто я там, тубілець, емігрант?..
І де для мене пристань для печалі?
І де притулок радості моїй?
Акорди щастя бачу в задзеркаллі
уже і ще невиконаних мрій…
‒ Так от яка у щастя запорука?
Яке його найвище відкриття?
‒ Життя ‒ воно уже якась наука!
Наука ‒ реверс мудрого життя!
(с)