Навчи мене як звикнути до болю,
До зрад, прозрінь і сліз гірких розлук.
В Твою правицю довіряю долю.
Іду вперед! Не опустити б рук!..
Життя така вузесенька стежина.
Там терни чи пелюсточки троянд?
Яка мені обитель батьківщина?
І хто я там, тубілець, емігрант?..
І де для мене пристань для печалі?
І де притулок радості моїй?
Акорди щастя бачу в задзеркаллі
[i]уже[/i] і [i]ще[/i] невиконаних мрій…
‒ Так от яка у щастя запорука?
Яке його найвище відкриття?
‒ Життя ‒ воно уже якась наука!
Наука ‒ реверс мудрого життя!
(с)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2020
автор: Віктор Вікторович МАРКОВЕЦЬ