За обрій твоє літо подалося,
Слідами спомини лишилися, мов дим,
І дзвін роси на стиглому колоссі,
Котра тебе робила молодим.
І тіло твоє, свіжістю налите,
Тремтіло, а в очах світився день.
Ці неповторні молодості миті
Не стрінуться тобі уже ніде.
Думки купає осінь у тривозі,
Адже не будеш більше молодим.
Тихенько п’єш буденності ти прозу,
Якою вік тебе нагородив.
За обрій уже літо подалося,
Якого ні догнать, ні повернуть,
А жмутик сивини в твоїм волоссі
Перетворивсь у щедру сивину.
24.04.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
