Слова записані, сумують, як в полоні,
Пожовклий аркуш мого зошита в столі,
Але ти знаєш…Пам`ятаєш, що тобі
Вони належать, як і все у моїй долі.
Для тебе завжди жив…За тебе і померти,
Готовий в будь-яку хвилину в цім житті,
Аби лиш все, що накопичив у душі
Ніхто, на віки вічні, не зумів вже стерти.
Аби лиш пам`ять грішна в скронях не померла,
Не зникла з краплею роси під ранок десь,
І цей безжальний час, людських історій жнець,
Не зрізав пристрасні всі спогади, мов стебла.
Тепло від чашки чаю, досі відчувають,
Обдуті вітром листопаду пальці рук,
І розлітається із кухні ніжний звук,
Так ніби ти смієшся знову та йдеш в спальню.
Лежать в розхристаних поезіях ті дії,
Мовчать всі записи на аркушах в столі…
Лишень, даремно гасять янголи вогні,
Які удвох палили ми, колись, у мрії.
Вони не згаснуть, ні, хіба пожовкнуть зрання,
Звичайних рим рядки, що у віршах я плів…
Мені й тоді, здається, бракувало слів,
Але ніколи, мало не було кохання.
Пий чай з калиною, прищурюючи очі,
Курносим носиком, лови той аромат,
Який не так давно, обожнював і сад…
Ну, а мені сюжет хай в сни приносять ночі.
ID:
895693
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.11.2020 17:11:45
© дата внесення змiн: 05.06.2021 20:00:11
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарний вірш!
