* * *
Гарно добрих друзів мати
для дотепної присвяти.
Краще – щедро вихваляти.
Критикуєш, – ах ти ж клятий!
Дошкуляють – фальш і хамство,
недолуге критиканство.
Та, відомо, навіть влада
гідна слави – має вади.
Варто все ж метикувати –
шанувать чи лікувати.
Чи солодке «люлі-люлі»,
чи таки – гіркі пілюлі.
Жалкувати – завжди пізно.
Дружбани бувають різні.
Різні смішки, різні схлипи,
писоборці, прототипи…
Розійшлись стежини в лузі…
Мабуть, то були не друзі.
Справжніх – їх завжди бракує.
Та, говорять, час лікує.
Знову стрілись.
– Друже, здрастуй! Як ти?
– Відчепись! Не застуй!
І пішов уперто й прямо.
Враз – гур-гур! Упав у яму.
І тепер конає службу
з мрією про справжню дружбу