Метелик маслянистий б'ється об вікно,
Настільну лампу вгледівши; знадвору
Ніч розлила своє старе вино
І блискітками сипонула вгору.
На доторк невагомий вітерець
Шепочеться про щось із сонним листям.
Зашаруділо десь: то їжачиха навпростець
Перетинає з виводком обійстя.
Шарко сусідський, на мій подив, теж
Цієї ночі грає у мовчанку.
І ти, натхнення, мабуть, не збереш
Мене в єдине ціле аж до ранку.
Я розімлів; з цигаркою в зубах
І кухлем кави під рукою грішно
Себе відносити до категорії невдах,
Які призначення своє шукають безуспішно.
Ловлю всі звуки тиші та потроху
Готую завтра вилити в слова.
Чи будуть жалити як колючки чортополоху,
Чи втішать, підскаже вранці свіжа голова.
