Все зміниться незабаром.
Прокотиться повідь яром.
Підмиє гранітні плити,
Як біль – бажання летіти.
Піде із-під ніг підлога,
Відірветься серце – до бога.
Та – згасне відлуння реву
І – будуть рости дерева.
⌛
Так впала вежа, що колись
Проймала наскрізь вічну вись.
Через негадані віки –
Занесли урвища піски.
Забуті згаяні часи,
Шматки розбитої краси.
І залишилися в руці –
Лише строкаті камінці.
