Наступний день, чи, точніше, наступна ніч,
і вітер гуляє по пустоті узбічь.
Когось нагадало? Як ти - на межі протиріч,
блукаєш тут заревом, маревом, тихим гомоном...
А ніч все минає, за нею ідуть часи,
розвіються вслід за ніччю її голоси,
не буде ні зір, ні комет, ні тої краси,-
а ти залишайся у клітці ледь чутним стогоном...
З нової сторінки... Води назад не втече,
і сонце вже скоро проміннями запече,
і демони знову руку кладуть на плече -
тебе зазивають і манять іти за ними.
Та ти не боїшся, ти ж знаєш правду, мабуть...
Ти знаєш, чому вони всі так до тебе йдуть?
Вони - не навколо... Вони всі в тобі живуть...
Ти - їхня... Чого ж ти не хочеш зробить їх своїми?