Поро́жнє місто. Тут більше нікого нема.
Залізний непо́тріб навколо на своїх коле́сах.
У суперма́ркетах наче чорна зима,
І нема потреби у вулицях, навіть адре́сах …
І ця порожність уже не ляклива, а просто чужа,
І вдача уже не примхли́ва, її просто нема,
І ти шукаєш хоча б одну ноту, хоча б один звук,
І це незбагне́нно, колись хоч якось дотик до рук …
І ця порожність чиєсь творіння і трішки моє,
Це мов байдужість, найвищий рівень, і далі нема,
Твоєї тиші ніхто і ніщо більше не зіпсує,
Але ця тиша ріже до болю сильні́ше ножа …
Все, що лиши́лось, це тільки на́писами по стіні,
Ти пишеш і пишеш. І може хтось напи́ше тобі,
Ти знову кре́йдою малюєш очі і ті очі її
І утікаєш, щоб не бачити більше малюнки свої …
Ти тут колись малював свою руку хоча б кудись
І говорив сам до себе: вертай назад, повернись,
І тут тепер хтось у ві́дповідь намалював,
І хтось твої пальці у свої міцно узяв …
Я тут навпроти цих рук тепер живу,
Якщо і піду, то вже за мить назад повернусь.
Не знаю, що скажу і ким тебе у цім світі назву,
Може, ти щезнеш. Як тільки я доторкнусь …
Музичний супровід створено з допомогою ШІ
