Під ласкавим сонячним промінням
Дерево ще зеленіє, забарвлене
В красі свого життя
До сонечка гілочками й листочками тягнеться воно
Під Господньою опікою
Сонце пестить те життя
І знову природа із своєю вродою
Нескінченною є вона.
Та, на жаль, приходить час, а вже надходить,
А сонечко не покидає нас:
Лиш відхиляється, немов на мить.
Тільки поволі відхиляється воно.
Зелене листя ржавіє
Пожовклі листочки тремтять,
Бо різнобарвними стають,
А вночі кольорове листя те
Пестить цілюща роса,
Щоб оживити коротке це життя.
Осінній листок знеміг і впав,
Впав, немов в обійми матері-землі
Ще на теплі «мамині долоні».
А роси кришталевий блиск
Оживити хоче завершене життя
Тут на землі настає пора:
Засипає дерево й земля
Занурюються в сон,
Мов летаргічний пробудяться вони,
Коли скаже їм весна.
А людське життя – це гілочка природи,
Що розвивається і квітне у своїй красі:
Дитинства радість і
Розквіт повноцінного дорослого життя …
На жаль, несподівано приходить старість,
Старість потребує допомоги,
Як жовтий листок, що потребує життєдайної роси.
Ця старість прагне любові,
Прагне поваги та терпеливості,
Від кожної дитини, від доньки та сина.
Старість очікує любові від серця доброї людини.
Ольга Бориславська