Місяць викотивсь , як тарілка,
І усе освітив собою,
Над рікою заграла сопілка,
Чарувала своєю грою.
І заскиглила, заридала,
То сміялась, то плакала,
Немов наніч когось скликала,
Рвала душу, балакала.
Верби слухали, не дрімали,
Коси опустили,
У воді їх полоскали,
Листочками мили.
Десь узявся буйний вітер,
Коси розчесав,
І як добрий , справжній майстер
Стриг їх, не ставав.
Зірки з неба дивувались,
Що там на землі,
В річку падали, купались
У нічній імлі...