У мене немає неба. У тебе на скронях хмари.
До тебе не вічність відстань, а крок і єдина мить.
У мене немає сонця. А ти ним постійно мариш.
Не ти лише в нім палаєш - воно у тобі горить.
Пірнаєш в холодну воду, а сонце твоє бурхливо-
Гаряче і безсоромне промінням в обличчя б’є.
Цілує - і в попіл губи. Ти теж колись був щасливим.
Я теж колись промовляла у небі ім’я твоє.
Я вміла колись чекати, докупи вітри й тумани
Збирати й дощам молитись - щоосені й щовесни.
Навчилась тепер не вірить і засинати під ранок.
Ти - в зеніті світити, а я святити
Гілля вербове й твої кольорові сни.
метафорично
Дякую за увагу!
