Вдивляюсь в обрій. Сонце сходить,
Немов в руках тримаючи поля.
В ріки позолотіли води,
Нічних примар позбулася земля.
Ступає день, мов діва, ніжно,
І вітер в соннім подиху завмер.
А десь туман всміхнувся сніжно
Й розсипався в мільйони срібних перл.
Вже й сонце піднялось на ноги
І перейшло крізь віковічний ліс.
Перед людьми відкрилися дороги
І по одній скрипів повільно віз.
Хати видніються біленькі,
І півні завели свій хоровод.
У тих хатах живе рідненький
Сторіччями любимий мій народ.
Любімо браття Україну,
Вона у нас, як сонце, золота,
Любімо, як свою дитину,
Як матір, що назавжди є свята.
09.07.2019 р.