Ти кажеш, люди люблять героїв і палачів,
Ти кажеш, вони собі і герої, і палачі - самі,
Ніжність загоряється у кінчиках твоїх пальців
І в розумі утомленому згасає.
Мені важко визнати. Не сплю. Не пускають очі.
Гасає думка: немов обпечена, до блиску вичищена.
Раптовий світанок здається розніженим і дівочим,
Він відає нами і ними. І смертним. І вічним.
Втомилась. Не плачу. У вікна повзуть перші промені.
У тиші видніше - нас двоє. Герой і палач.
Пронизую серце лицем твоїм, знайомим до болю, та
Знаю, що ти маєш рацію. Втомилась. Не плачу.
