Ігнатченко Антон Геннадійович
( 14 вересня 1995р - 13 червня 2014р)
Солдат, механік-водій 25-ої окремої повітряно-десантної бригади
м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
Загинув під час виконання бойового завдання у складі розвідгрупи під Слов'янськом у бою з терористами. Знищивши вогневу точку противника, врятував життя своїх бойових побратимів.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
Нагороджений відзнакою м. Кривий Ріг "За Заслуги перед містом" 3 ст. (посмертно)
Нагороджений медаллю ВГО "Країна" "За визволення Слов'янська" (посмертно).
Лиш вісімнадцять - ще дитина,
А воїн вже і на війні.
Тож мама виглядала сина
З доріг далеких навесні.
Ховала виплакані очі
І хвилювання за дитя.
Вона молилася щоночі,
Щоб Бог зберіг йому життя.
Він воював десь там, на сході,
Бійцем відважним, мужнім став.
Завжди, при будь-якій погоді,
Він Батьківщину захищав.
Одного разу насвітанку
Загін отримав завдання:
Розвідати землі ділянку,
Знайти ворожі укриття.
Бо десь сховались терористи –
Прицільний звідти йшов вогонь.
То ж їх знайти потрібно й знищить,
Вони за пагорбом, либонь.
Коли лісочком пробирались,
Потрапив в засідку загін.
Від терористів відбивались,
А ті стріляли з трьох сторін.
Антон почав й собі стріляти,
Поцілив в точку вогневу.
Життя не одного солдата
Вдалось спасти тоді йому.
Та розірвавсь снаряд поблизу,
Смертельно ранило його.
Боєць схиливсь тоді донизу,
Землею всипало всього.
Із диму згарища завіса
Ще не вляглась у чебреці -
Спасати вже було запізно,
Лиш кров стікала по лиці.
А мама вдома все чекала
І хвилювались дві сестри.
Ще й пташка в шибку припадала,
Немов, просилася: « Впусти».
