Палав…Згорів…Та не до тла.
Душа не спалена на попіл,
Не весь, ще з димом в небесах,
І почуття не всі ще в комі.
Ще дуб не зрубаний на брус,
З якого хрест виготовляють,
Щось ще намотую й на вус,
Коли в мій бік слова кидають.
Живу все рідше в суєті…
Не все на світі вже цікавить,
Лиш яблунь цвіт знов на весні,
Змахнути крилами ще манить.
Кохаю…Вірю… Ще закиль,
Вітрила служать в сірих буднях,
Та ріже воду життя кіль,
Я не зневірився у людях.
Допоки не згорів до тла,
Я іскру й ближньому дарую,
Якщо і Муза вже німа,
Думками в сіре день малюю.
Коли спить слово у душі,
Я теж мовчу – мов вуглик тлію
І знов пригадую вночі,
Свою нездійснену ще мрію.
