Мов за лавиною лавина
Спадає з урбанічних гір.
По трасі йде авітолюдина -
Спішить, несеться, наче звір.
Холодне око, світ схопивши,
На сонці блисне, як більмо.
Тут двадцять перший вік невтішний
Дорогу править під кермо.
Вона і зустрічі, й розлуки
В собі з'єднала й розвела,
У ненадійні людські руки
Себе навічно віддала.
І часом вже сказать незмога,
Де лихо стрінеш чи добро.
Мені болитьт оця дорога,
ЕКмов адамове ребро.
