Не хочеться писати про людей.
Не хочеться, бо не всі люди - люди.
Не хочеться писати про дітей.
Не буде так, як хочемо. Не буде.
А буде так, як зробимо, повірте.
І скаржитися будемо, а як?
Бо вибираємо ми не ті ВУЗи.
Й живемо добре, але хочеться інак.
І знищити і вбити. Без проблем
Тварину в лісі, для забави.
Навіщо нам оцих дилем?
Ми знаємо, що робимо. Ми праві!
Ліси зрубаємо ми дружно
І знищимо УСЕ живе.
Позабудовуєм округу.
Нам байдуже, бо ми ж є люди
Які святині, де святе?
Ідемо там, де заборона,
Все можна, бо усі – мовчать
Не буду ж біла я ворона,
Щоб виділятися ось так?
Всі роблять зле і про це знають
Не зроблю, скажуть, що слабак.
На людські душі не зважаєм
Бо знаємо: ми всі –чужі.
У різні ігри ми зіграєм
Без краплі совісті в собі.
А от щодо коментарів про ритм і рими - я теж колись не дуже радів цим зауваженням. Але - все минає. І зараз відношусь до цього з великою пошаною - тому, що люди знайшли час, щоби я покращів свій твір. Я їм за це дуже вдячний.